Поодинокі краплі дощу, що падають із затягнутого сивими хмарами неба, глухим передзвоном розбиваються об щити твоїх соратників.

Рвучкий вітер болючіше за норманські стріли пронизує обладунки й нетерпляче шарпає високо підняті стяги, що тріпочуть над шоломами солдатів.

Темні пінисті хвилі, що обступили крихітний острів, то наповзають на узбережжя зайнятого вами клаптика землі, то, вагаючись, ненадовго відступають — зрідка завмираючи й відбиваючи в сірій воді силуети кількох десятків воїнів.

Крізь свинцевий непроглядний туман навкруг острова то тут, то там продираються ворожі дракари, поволі, наче голодні акули, повзучи до острова…

На відміну від цієї рецензії, Bad North не обтяжує ні гравців, ні себе довгою експозицією — й одразу кидає у криваву січу. Все просто: до твоїх земель пливе нещадна орда вікінгів. Збирай залишки сил і відбивайся, стратегічно переміщуючи до чотирьох загонів суходолом і частуючи ворога сталлю ⚔️

Попри ілюзію наративної, ігроладної, візуальної простоти, дебютний проєкт студії Plausible Concept про оборону островів від загарбників далекий від передбачуваності та монотонності. Передусім завдяки ефективному використанню roguelike-елементів.

🏝️ Випадково згенеровані острови раз за разом кидатимуть виклик нашій стратегії, змушуючи на ходу адаптуватися до обставин, постійно приймати складні рішення “в моменті” й розподіляти обмежені ресурси під навалою нескінченних полчищ супротивників.

Поставиш фалангу списоносців на вузькому перешийку, щоб спинити просування ворога вглиб острова, тимчасово принісши в жертву іншу ділянку? Чи перекинеш лучників на пагорб, щоб накривати норманів зливою зі стріл, не давши їм допливти до північного узбережжя — ціною втрати будинків на південному?

Кожна наступна карта спонукає переглядати звичну тактику й пробувати нову, що в поєднанні з поступовим урізноманітненням ворожих класів дозволяє грі уникати одноманітності впродовж усієї кампанії, зберігаючи напругу незмінно сильною.

🛡️ Бо лишень ти вирішиш робити ставку на класичних солдатів з мечами та щитами — на обрії з'явиться човен із вікінгом-гігантом, майже невразливим до їхніх ударів.

🔱 Вирішиш інвестувати в розвиток бійців зі списами? Готуйся до набігу берсерків чи прорідження рядів оборони ворожими лучниками здаля.

🏹 Захочеш сам озброїти воїнів сагайдаками зі стрілами? Не дивуйся, коли побачиш невмолиме наближення до берега човнів із противниками, захованими від пострілів під широкими щитами.

Ще один елемент, завдяки якому жодна гра не буде подібною до попередньої — генерація командирів загонів. Стилізовані під середньовічні фрески портрети демонструють харизматичних героїв, з якими швидко створюється міцний зв’язок. Їхній подальший розвиток і бойові успіхи (чи невдачі) не можуть не викликати емоцій: особливо коли звитяжно винищуєш непідготовану ватагу завойовників — чи навпаки втрачаєш полководця в нерівному бою ☠️

🖼️ Із візуального погляду Bad North — доволі мінімалістичний проєкт. І саме цей разючий контраст між миловидною естетикою та жорсткістю ігроладу, що доповнюється відчуттям постійної загрози маленькому затишному світові, сприяє суцільному зануренню.

💫 Анімації тут максимально плавні, і в поєднанні з дієвим звуковим дизайном вони роблять кожну базову дію надзвичайно переконливою. Постріл із лука в Bad North — це, по факту, смужка з кількох одноколірних пікселів, що рухається дугою. Але завдяки правдоподібній фізиці, чудовій анімації та нескладним, проте вдалим звуковим ефектам майже віриш, що десь по ту сторону екрана гине вікінг-окупант.

Ця скромна (на перший погляд) стратегія так дієво і з такою влучністю використовує свої обмежені ресурси, що не відчути сценічну атмосферу “останнього бою” майже неможливо.

Bad North побудований на невпинному мікроменеджменті — і хоча для подолання навали на деяких островах він не буде обов’язковим, сповільнення часу при прийнятті рішень і миттєва реакція кожного загону на команди гравця роблять ручне пересування маленьких оборонців безмежно приємним процесом і видовищем.

💢 Відвертих недоліків, крім відсутності української локалізації, гра не має. І якщо зупинитися після першої чи другої кампанії, Bad North однозначно залишить виключно позитивні спогади й затишно осяде в серці. Проте вже після другого й подальших забігів захист островів усе ж стає монотонною рутиною — що стане проблемою для мисливців за “платиною”, адже середня кількість подоланих вікінгів за одне проходження коливається в межах 3–4 тисяч, а найскладніше з досягнень очікує від нас аж 15 тисяч тіл.

🏆 Накопичити таку статистику Генштабу можна або пройшовши 4–5 кампаній, що вже геть не приноситимуть відчуття куражу, або ж удавшись до старого-недоброго “грайнду” (чи як його охрестили у словнику відеоігрової термінології[docs.google.com] — марудництва). Жоден із варіантів не є приємним, і особисто мені такі очікування Bad North від гравців видалися неадекватно завищеними.

І хоч після сотень дракарів, затоплених кров’ю незліченних противників, я вже навряд повернуся на ці суворі віртуальні землі, я точно запам’ятаю моменти, коли від кількох зранених, але стійких загонів залежало все:
🔹 розпачлива кругова оборона двох загонів списоносців проти дюжини кораблів на підступах до острова, поки інша пара командирів відновлювала сили;
🔹 переховування від ворожих ballista bois, що зі смертоносною точністю викошували ряди оборонців пострілами з води — й вичікування моменту для стрімкої контратаки після висадки тих на берег;
🔹 чи бої на скелястих клаптиках землі з крихітним узбережжям, що дозволяли зухвало виставити самих лише лучників і закривати стрілами сонце для недолугих вікінгів, що наважились штурмувати висоту.

Bad North — гра, що бере мінімум і витискає з нього максимум. Цей проєкт доводить, що навіть мінімалістичний дизайн зі стриманою палітрою, робота з обмеженим простором і відносно нехитрий ігролад можуть бути достойними супутниками для стратегії, наповненої водночас тактичною глибиною та гостросюжетною драмою…

Бо поки морську гладь знову затягує зловісною мрякою, крізь яку видніються обриси сотень ворожих човнів, твої невеличкі відчайдушні загони безтрепетно стоять на варті — готові до наступної битви 🛡️

🛒 Теорія про візок для покупок[knowyourmeme.com] — один із моїх улюблених мемів.

Його суть полягає в тому, що повернення візка на місце після здійснення покупок у супермаркеті демонструє цивілізованість, відповідальну суспільну позицію та свідчить про добре серце — адже такий вчинок не приносить жодної вигоди.

Водночас небажання повертати візок і рішення лишити його посеред парковки чи деінде не є протизаконним, не карається штрафом і загалом не має жодних наслідків.

А тому в інтернетах цю теорію називають найдосконалішим лакмусовим папірцем, що визначає здатність індивіда до самоврядування й відрізняє хорошу людину від невиправного дикуна, тварини.


📜 Сюжет The Gunk у певному сенсі є уособленням дилеми з візком для покупок. Приземлившися на оповитій фантасмагоричними джунглями планеті в пошуках ресурсів, Рані та Бекс — пара космічних бурлак — виявляють, що поверхня цього світу вкрита колосальною кількістю чорного слизу (або “Gunk”, як його охрестили мандрівниці).

💔 Липке багно пульсує й поступово душить під собою райський праліс, заселений десятками химерних дерев, грибів і кристалів. Пошук джерела енергії для відльоту швидко приводить Рані до усвідомлення, що планета не така безлюдна й цнотлива, як це видається на перший погляд — а очищення джунглів від осередків слизу перетворюється на боротьбу за виживання, в якій очевидну перевагу має темна матерія, що поглинає все на своєму шляху.

🛒 І тут наші шукачки пригод зіштовхуються зі своєрідною дилемою візка. Покинувши планету на межі вимирання, вони нічого не втрачають: свідків такого рішення не буде, покарання за відмову рятувати світ від загибелі відсутнє, а бездіяльність в умовах безвиході навряд накладе на них відповідальність за знищення цієї землі.

💚 Втім, рішення відповідальних, свідомих, сміливих людей із добрим серцем очевидне — зробити все можливе, щоб урятувати планету, повністю звільнивши її від згубного слизу. Не тому, що це принесе винагороду чи похвалу, а тому, що це правильно.


Ігролад у The Gunk побудований навколо комбінації платформінгу, завдяки якому ми досліджуватимемо химерну планету, та використання нашого протеза на ймення Гарбузик, в який вмонтовано високотехнологічний… “пилотяг”.

🦾 Саме завдяки цій залізній рукавиці-протезу-пилосмоку Рані вичищуватиме світ від слизу. Впродовж гри механіка всмоктування обридливих згустків, яких із часом ставатиме все більше, не зазнаватиме відчутних змін — тому поступово стане злегка повторюваною. На щастя, завдяки короткій тривалості цього атмосферного проєкту, це не є відчутною проблемою.

В Гарбузика можна вмонтовувати численні покращення, які, хай суттєво й не змінюватимуть ігровий процес, все ж будуть приємними доповненнями до бойової системи.

🥊 Сама ж боївка в The Gunk також крутиться навколо використання залізної рукавиці — ми можемо задіювати все ту ж пилотягову механіку для викорчовування з землі одного типу ворогів, а також стріляти енергетичними зарядами, що знищуватимуть чи спантеличуватимуть інших.

Наявність бойової системи глобально не покращує ігровий процес та історію, що цілковито зав’язані на знищенні чумного багна, проте й не погіршує його, адже бої зі слизовими почварами трапляються нечасто й тривають недовго.


Ключова механіка очищення світу від отруйного слизу вплетена й у тематичну підкірку The Gunk — демонструючи як руйнівні наслідки фанатичної гонитви за ресурсами, так і здатність природи до самозцілення, якщо їй зовсім трошки посприяти.

💚 Нейтралізуй ці ракові пухлини, і траурні та скалічені ним джунглі забуяють соковитими барвами, розквітнувши й ніби розправивши плечі після тривалих утисків.

Попри прямолінійність закладених у сутність проєкту тем — турботи про екологію та боротьби з корпораціями, що здоюють природні ресурси — вони не відчуваються як “активізм заради активізму”, а сам процес порятунку екзотичних земель максимально привабний і навіть дещо медитативний.

The Gunk не є грандіозною епопеєю чи блокбастером про героя-месію: космічна мініпригода не претендує на революційність, проте її сильні сторони однозначно переважають ситуативну наївність і повторюваність.

✨ Цей компактний, але насичений і колоритний проєкт є чудовим віддзеркаленням дилеми про візок. Адже навіть маленький і, здавалося б, непомітний вияв людяності й відповідальності без очікуваної винагороди може привести до тихого тріумфу — й нагадати, що саме такі кроки здатні зробити наш світ трішки кращим.